Круглий стіл «Східна Європа за часів Ахмеда ібн Фадлана: до 130-річчя від дня народження А. П. Ковалівського», 11 грудня 2025 р.
1 лютого 2025 року виповнилося 130 років від дня народження видатного українського сходознавця Андрія Петровича Ковалівського (1895–1969) – доктора історичних наук, професора, заслуженого діяча науки Української РСР. Андрій Петрович став відомим у науковому світі, насамперед, завдяки дослідженню твору («Записки») середньовічного арабо-мусульманського автора Ахмеда ібн Фадлана про подорож посольства халіфа ал-Муктадіра із Багдада до Волзької Булгарії (921–922 рр.) – унікальної писемної пам’ятки, яка стала незамінним джерелом відомостей про народи Східної Європи у добу раннього Середньовіччя. Найкращі роки життя А. П. Ковалівського пов’язані з Україною, зокрема з м. Харковом, де він плідно працював у Харківському державному університеті (нині Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна). У зв’язку з цим учена рада Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України ухвалила рішення відзначити 130-річний ювілей А. П. Ковалівського і присвятити цій події круглий стіл «Східна Європа за часів Ахмеда ібн Фадлана: до 130-річчя від дня народження А. П. Ковалівського», який відбувся 11 грудня 2025 року і пройшов в онлайн-форматі.
Засідання відкрила доповідь завідувача кафедри нової та новітньої історії Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, д. і. н., іноземного члена Болгарської академії наук, професора М. Г. Станчева «Професор Харківського державного університету А. П. Ковалівський: основні етапи життя (1895–1969)». М. Г. Станчев зупинився на віхах життєвого шляху А. П. Ковалівського, навівши при цьому маловідомі факти з життя його батьків і членів родини. Доповідач відзначив, що А. П. Ковалівський спочатку навчався на фізико-математичному факультеті Харківського університету, але потім продовжив навчання в Лазаревському інституті східних мов, де серед викладачів Андрія Петровича був А. Ю. Кримський. Повернувшись до Харкова, у 1922 році Андрій Петрович завершив свою освіту на романо-германському відділенні Харківського інституту народної освіти (так у цей час називався Харківський університет). Після того він працював у музеї Слобідської України та в інших установах Харкова, став одним із організаторів Всеукраїнської наукової асоціації сходознавців (ВУНАС). У 1934 р. А. П. Ковалівський переїхав до Ленінграда і розпочав свою діяльність в якості співробітника Інституту сходознавства АН СРСР – широку наукову славу Андрію Петровичу приніс переклад твору Ібн Фадлана, здійснений ним у ці роки. Проте 1938 р. Андрій Петрович став жертвою маховика сталінських репресій: несправедливо засуджений, він опинився у п’ятирічному засланні. Уже після ГУЛАГу, в 1945 р. Андрій Петрович повернувся до Харкова. З 1951 по 1964 р. А. П. Ковалівський очолював кафедру нової історії, а в 1964–1969 рр. керував кафедрою середніх віків Харківського університету. Наприкінці свого виступу М. Г. Станчев відзначив, що А. П. Ковалівський запам’ятався нам як людина, до кінця віддана науці.
Активну участь в обговоренні доповіді М. Г. Станчева взяв відомий український індолог, д. і. н., професор кафедри нової та новітньої історії Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна О. О. Чувпило, який особисто був знайомий з Андрієм Петровичем з 1967 р. У своєму виступі Олександр Олександрович поділився власними враженнями від спілкування з А. П. Ковалівським. О. О. Чувпило, зокрема, зазначив, що про А. П. Ковалівського було написано чимало. Серед авторів, які зверталися до постаті видатного вченого, був професор С. І. Сидельников – після А. П. Ковалівського він очолював кафедру нової та новітньої історії Харківського університету. На цій кафедрі працював учень професора А. П. Ковалівського індолог Ю. Г. Литвиненко. Окрім того, до числа учнів Андрія Петровича належить відомий український тюрколог І. Ф. Черніков. Всі вони залишили публікації про свого вчителя. Не можна не згадати і сходознавця з Одеси Д. П. Урсу, який став автором низки статей про А. П. Ковалівського. Серію розвідок про А. П. Ковалівського оприлюднили також харківські дослідники Л. О. Чувпило, Н. М. Малиновська, А. І. Мітряєв. О. О. Чувпило особливо відзначив міжнародну наукову конференцію, присвячену 100-річчю від дня народження А. П. Ковалівського, що відбулася 1995 р. в Харкові. Її натхненником був А. І. Мітряєв, а одним із організаторів конференції виступив Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, тодішній директор якого, академік О. Й. Пріцак, взяв активну участь у її підготовці й роботі. Праці учасників конференції були видані в спеціальному випуску журналу «Східний світ», який відкривався великою статтею А. І. Мітряєва про А. П. Ковалівського. Доповідач зазначив, що попри значну кількість праць, присвячених Андрію Петровичу та його науковому доробку, у вивченні життя і творчості А. П. Ковалівського залишається чимало білих плям.
Засідання круглого столу продовжив старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, к. і. н. В. Г. Балушок із доповіддю «А. П. Ковалівський і культурний, ментальний, фізичний спадок степових народів в Україні». Доповідач, насамперед, підкреслив, що в українській культурі й ментальності завжди був присутній Схід. Етноси східного походження не тільки проходили повз українські землі, а й залишалися тут, утворюючи окремі етнічні групи (гагаузи, севрюки тощо). Ціла низка елементів у традиційній культурі українців сприймаються як питомо українські, хоча своїм походженням вони пов’язані зі Сходом. У якості прикладу Василь Григорович навів українські музичні традиції. За його словами, так само, як у кочівників, велику роль в українській культурі відводиться коневі. У цьому ж контексті можна також згадати образ тополі в українському фольклорі, що має аналоги в культурі тюркських народів; образ сокола в українських думах, який засвідчує очевидні паралелі у фольклорі тюркських та іранських народів; певні риси поховального обряду українців, що знаходять відповідники в культурі народів Степу. До степових впливів в українському фольклорі дослідник відніс також образ жінки-воїна. Паралелі простежуються в матеріальній культурі, ментальності, моделі поведінки тощо. Усе це дало підстави В. Г. Балушку вести мову про давній ірано-тюркський субстрат в етногенезі українців, що дуже збігається з ідеями А. П. Ковалівського на ранньому етапі його наукової діяльності.
З доповіддю «Печеніги Північного Причорномор’я за даними письмових джерел» від Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України виступив відомий український історик д. і. н. О. Б. Головко. Доповідач відзначив ґрунтовність підходу А. П. Ковалівського до вивчення арабських середньовічних джерел, особливо до підготовки перекладу такої значущої і складної писемної пам’ятки, як «Записка» Ахмеда ібн Фадлана про подорож посольства багдадського халіфа до Волзької Булгарії. На підставі аналізу матеріалів східних, давньоруських, візантійських і західноєвропейських джерел О. Б. Головко показав процес появи печенігів на території українських степів і лісостепів, особливості їхніх взаємин із сусідніми країнами і народами, зупинився на аналізі часу й обставин втрати згаданими кочівниками гегемонії в Північному Причорномор’ї. Вчений також узяв участь в обговоренні виступів інших учасників наукової зустрічі, поділився спогадами про час свого навчання і роботи на історичному факультеті Харківського університету.
Після перерви засідання круглого столу продовжив відомий український археолог к. і. н., доцент Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди В. В. Колода з доповіддю «Відносини населення Хозарського каганату і східних слов’ян в контактній зоні Сіверського Дінця (основні висновки археологічних досліджень кінця ХХ – початку ХХІ ст.)». У своїй доповіді дослідник наголосив, що «Повість минулих літ» неодноразово відзначала контакти хозар із племінними союзами слов’ян – із полянами, сіверянами, в’ятичами тощо. Традиційно ці взаємини намагалися розглядати в негативному руслі, наголошуючи на агресивності кочового світу, представленого хозарами. Але, як підкреслив В. В. Колода, дані археологічних розкопок у басейні Сіверського Дінця під Харковом це не підтверджують. Навпаки, спостерігався значний вплив кочового світу на слов’янські поселення, що проявилося в господарському, соціальному та культурному аспектах. Спостерігався і зворотний процес – впливи йшли від слов’ян на носіїв салтівської культури, але в менших масштабах.
Завідувач відділу археології Харківського історичного музею ім. М. Сумцова к. і. н. В. С. Аксьонов виступив із доповіддю «Нові дані про аланське населення Верхнього Салтова хозарського історико-культурного періоду». Дослідник зазначив, що у Вехньому Салтові було виявлено два антропологічні типи, що може свідчити про певну строкатість у походженні населення. Проте тут переважав доліхокранний європеоїдний тип. За словами доповідача, аналогічну картину ми спостерігаємо і на інших катакомбних могильниках салтівської культури. Збереженню цього фактора, на думку В. С. Аксьонова, сприяв незмінний раціон харчування, про який є згадки у творі Ібн Фадлана. Дані аналізу ДНК свідчать про генетичний зв’язок населення Верхнього Салтова як із Північним Кавказом, так і з Центральною Азією, але у Верхньому Салтові чисельно переважав перший тип населення.
Завершив засідання круглого столу виступ модератора д. і. н., професора О. Б. Бубенка, який представляв одночасно установи двох академій – НАН України і Болгарської академії наук. У своїй доповіді «Внесок А. П. Ковалівського у дослідження походження населення Волзької Булгарії» Олег Борисович зазначив, що аналіз письмових джерел, започаткований А. П. Ковалівським, у поєднанні з науковими дискусіями, дає підстави вважати, що лише одне з чотирьох зафіксованих племен Волзької Булгарії мало власне булгарське, тобто прототюркське походження. Тому особливу увагу було приділено походженню трьох інших племінних груп: барсула, есегел та сувар. Барсула (баранджар) розглядаються як нащадки барсілів, які у ранньому Середньовіччі мешкали на Східному та Центральному Передкавказзі; їхнє походження доцільно пов’язувати з народами хозарського кола. Есегел ідентифікується як етнічна група середньоволзького походження, імовірно нащадки фінно-угорських племен, що увійшли до складу булгарського союзу. Суваз (сувар), як справедливо вважав А. П. Ковалівський, за низкою джерел, були спадкоємцями савірів, відомих на Східному Кавказі та в Передкавказзі у VI–VII ст., і на ранніх етапах історії Волзької Булгарії проживали на лівому березі Волги. У підсумку було підкреслено, що ідеї А. П. Ковалівського про поліетнічний характер політичного об’єднання Волзька Булгарія продовжують підтримуватись сучасними істориками, археологами, лінгвістами та етнологами.
У дискусіях взяли участь О. Б. Головко, В. Г. Балушок, В. В. Колода, В. С. Аксьонов та О. Б. Бубенок. Науковці висловили одностайне задоволення з приводу того, що круглий стіл, присвячений пам’яті А. П. Ковалівського, вдалося провести попри складні виклики воєнного часу. Було зазначено, що всі доповіді учасників заслуговують на увагу і мають бути оприлюднені для ширшого загалу. О. Б. Бубенок звернув увагу на те, що теперішній круглий стіл – третій за ліком науковий захід, проведений Інститутом сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України на честь А. П. Ковалівського. Так, у 1995 р. Інститут був співорганізатором конференції у Харкові, присвяченої сторіччю А. П. Ковалівського. У 2015 р. Інститут сходознавства виступив організатором ХІХ Сходознавчих читань А. Кримського, приурочених до 120-річчя від дня народження Андрія Петровича. Цій же події було присвячено окремі числа періодичних видань Інституту: четвертий номер журналу «Східний світ» за 2015 р. та 13-й том щорічника «Хозарський альманах».
На засіданнях круглого столу також були присутні дослідники: Л. О. Чувпило (к. і. н., доц., Україна), Ц. Й. Степанов (д. н., проф., Болгарія), М. М. Волощук (д. і. н., проф., Україна), О. В. Файда (к. і. н., доц., Україна), Ю. І. Петрова (к. ф. н., с. н. с, Україна), В. В. Приймаченко (Україна).
Д.і.н., проф. Бубенок О. Б.
Повний запис круглого столу можна переглянути на YouTube каналі Інституту сходознавства ↵