29.08.22 Як китайськомовні медіа висвітлюють війну в Україні – пресреліз

Пресреліз: «Онлайн круглий стіл Української платформи з сучасного Китаю

“Як китайськомовні медіа висвітлюють війну в Україні”»

29 серпня 2022 року відбувся тематичний круглий стіл Української платформи з сучасного Китаю «Як китайськомовні медіа висвітлюють війну в Україні». Його організаторами виступили Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, Українська асоціація китаєзнавців, видавничий дім «Гельветика» (інформаційна підтримка).

Захід був присвячений особливостям висвітлення російського вторгнення в Україну у китайськомовних ресурсах КНР та країн Південно-Східної Азії. Під час заходу експерти обговорювали такі питання:

— Які моральні проблеми виникають у китайськомовному висвітленні конфлікту? Чи можна говорити про порушення норм журналістської етики?

— Чи є суттєві розбіжності між державними та приватними ЗМІ?

— Як лексика, яка використовується у висвітленні війни в Україні, показує основні політичні плани та упередження?

— Чи є суттєві відмінності у висвітленні конфлікту державними ЗМІ залежно від того, орієнтовані вони на внутрішню чи міжнародну аудиторію?

— Які процедури перевірки фактів і пошуку джерела застосовуються до звітів про Україну в китайських медіа?

У роботі круглого столу прийняли участь:

Девід Бандурскі, директор дослідницької платформи China Media Project;

Роуз Лувей, експертка Школи комунікацій Баптисьського університету Гонконгу;

Чун Цзяянь, професор Сінгапурського національного університету;

Євгенія Гобова, молодший науковий співробітник Інституту сходознавства імені А.Ю. Кримського НАН України;

Олексій Коваль, журналіст-міжнародник та член правління Української асоціації китаєзнавців;

Кирило Чуйко, директор курсів усного (послідовного та синхронного) перекладу з китайської мови при Інституті сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України.

Модератором заходу виступила Ізабель Хілтон, засновниця платформи China Dialogue.

Обговорення розпочав Кирило Чуйко, який описав свій персональний досвід спілкування з китайськими журналістами з початку повномасштабного вторгнення росії. Він відзначив, що китайськомовні медіа з КНР уникають використання слів «війна» і «вторгнення» у висвітленні подій в Україні, натомість іноземні інформагентства, що мають китайськомовні редакції (Deutsche Welle, BBС та інші), подають достовірну інформацію. При цьому є лише один китайський журналіст Ван Чжиань, що отримав акредитацію у ЗСУ, проте його організація фактично зареєстрована у Японії, оскільки він не має можливості працювати в КНР. Кирило додав, що в цілому через позицію КНР та некоректне висвітлення війни в Україні, китайські репортери мають погану репутацію в Україні та стикаються з перепонами у отриманні віз, акредитації, доступу до інформації тощо. Кирило розказав про інформаційну оборону волонтерів – китаєзнавців з першого дня війни, доповів про велику роботу, яка ведеться українськими перекладачами та вченими на китайському напрямку. Але для досягнення більшого ефекту не вистачає державної інформаційної підтримки в КНР.

На думку Девіда Бандурскі у китайських медіа бракує людяності у висвітленні війни в Україні та загалом китайські новини про Україну – не про Україну і не про війну, а про «кризу», «ситуацію». Офіційна партійна преса практично не вживає слово «війна» по відношенню до України, в основному щодо США. Україна не є центральною у повідомленнях про війну в Україні – здебільшого йдеться про санкції, економіку, підвищення цін у Європі тощо. Зокрема, у головній газеті країни, передовиці КПК «Женьмінь жибао», за 2022 рік прізвище президента України було названо лише один раз, до 24 лютого – у привітанні з 30-річчям встановлення дипломатичних відносин. Також підкреслюється позитивна роль КНР у врегулюванні «української кризи», зокрема у наданні гуманітарної допомоги. Основним фокусом часто є «деструктивна роль» НАТО та США. Інформаційне агентство Сіньхуа має велику мережу репортерів, проте новини про Україну надходять з віддалених точок, навіть не сусідніх до України країн – здебільшого з Пекіну. За останні десять років суттєво зменшилася можливість для незалежної журналістики, це пов’язують з приходом до влади Сі Цзіньпіна.

Роуз Лувей відзначила, що у 2014 році під час окупації Криму були чіткі вказівки репортерам не критикувати дії росії та не називати ці події «вторгненням», тому скоріше за все подібні вказівки є і у 2022 році. Також вона зазначила, що іноді навіть у офіційних медіа у журналістів є можливість для подачі інформації, що вибивається із загального наративу, якщо вона не суперечить прямим вказівкам згори. На початку вторгнення цензура новин з України була дуже жорстка, інформація сильно обмежувалася, наразі є помітні зміни у сторону послаблення таких обмежень. Для великих подій вказівки щодо освітлення можуть змінюватися дуже часто, а сюжети про людей, людські історії натомість зазвичай не підпадають під настільки ж жорстку цензуру.

На думку Чуна Цзяяня перспектива з китайськомовних джерел країн Південно-Східної Азії (в першу чергу Малайзії та Сінгапура, що мають найбільшу частку китайського населення) має суттєвий вплив наративів від ЗМІ США та КНР. Поширення теорій змов про біолабораторії, маніпулювання НАТО Україною на початку війни. Використання України як прикладу негативного впливу США та НАТО на світ, як попередження іншим країнам – у державних медіа. Незалежні місцеві медіа та приватні медіа мають більш позитивне ставлення до України у своїх повідомленнях, проте не мають достатньо ресурсу для повноцінного висвітлення ситуації. Крім того, є загальна пересторога проти занадто явного заперечення наративів від медіа КНР, що призводить до самоцензури у окремих випадках. Можливості для факт-чекінгу дуже обмежені, подекуди майже відсутні, а загалом ситуація не однозначна, не можна стверджувати що переважає західна чи китайська точка зору і скоріше за все сила цих впливів буде змінюватися.

Євгенія Гобова зазначила, що відсутність людяності у китайських репортажах щодо України викликана не тільки офіційною позицією КНР щодо війни, а також відсутністю достатнього розуміння України в Китаї. Китайські експерти по Україні не володіють українською мовою та розглядають Україну як частину колишнього СРСР, а не як самостійну країну, ігнорують ті соціальні та політичні зміни, що відбулися за останні десятиліття. Журналісти в свою чергу спираються на їх неточні та нерелевантні коментарі щодо поточної ситуації. З іншого боку, висвітлення подій з прийнятної для українців позиції майже неможливе через редакційну політику китайських ЗМІ. Проте, помітна незначна тенденція до більш людяного висвітлення війни в Україні, скоріше за все через зниження уваги до конфлікту. Разом з тим, твердження, що китайські ЗМІ повністю повторюють російську пропаганду не зовсім коректне, оскільки вони обирають найбільш вигідні та зручні для Китаю історії, в основному ті, що всю вину за вторгнення перекладають на США та НАТО.

Олексій Коваль підкреслив, що редакційні вказівки дозволяють китайським журналістам не орієнтуватися на стандарти журналістської етики. При цьому китайські репортери часто не мають доступу до безпосередніх джерел інформації щодо війни в Україні зокрема через відсутність взаємодії з українського боку – китайським ЗМІ не довіряють, ставляться до них обережно, якщо не упереджено. Також присутні технічні перепони для роботи китайських журналістів, зокрема вони подекуди не можуть отримати візи щоби потрапити до країни. Через це для китайських ЗМІ в Україні зараз працюють іноземні журналісти-фрілансери, наприклад, з Європи. Олексій зазначив, що останнім часом з китайської сторони помітно намагання дотримуватися об’єктивної подачі матеріалу і прагнення до балансу позицій. Проте не варто очікувати від китайських ЗМІ якоїсь «проукраїнської» позиції. Загалом важливою проблемою є те, що китайський медіа маркет «насичений» російськими джерелами інформації, які поширюють пропаганду, завдяки величезним і багаторічним капіталовкладенням з боку росії. Крім того, відносини України з Китаєм були на низькому рівні до початку вторгнення, відповідно і робота китайських репортерів в Україні була обмеженою. На його думку, Україна і українське бачення в Китаї не репрезентоване і українці мають знаходити свої способи комунікації з Китаєм, без відвертого нав’язування своїх наративів.

Девід Бандурскі також зауважив, що попри формальну відсутність приватних та незалежних медіа в Китаї, окремі ЗМІ (зокрема Caixin) вже в перші тижні вторгнення робили репортажі про Україну із використанням слова «війна» та визначаючи росію як агресора у цій війні, що вказує на те, що китайські ЗМІ мають певний простір для більш об’єктивного і гуманного висвітлення подій.

Наприкінці спілкування серед експертів виникла коротка дискусія з приводу того, чи достатньо робить Україна на офіційному рівні для того, щоби вести діалог з Китаєм. На думку Олексія Коваля комунікація України з Китаєм є однобокою і не може бути ефективною у такому форматі без повноцінних політичних відносин між країнами. На противагу, Кирило Чуйко відмітив, що для інших країн, наприклад Індонезії, відсутність усталених політичних взаємин не є перепоною для активної підтримки України і проблема полягає у небажанні очільників КНР втручатися у поточну ситуацію.

За результатами роботи круглого столу «Як китайськомовні медіа висвітлюють війну в Україні» були сформовані наступні висновки:

Національні та приватні китайські медіа висвітлюють війну в Україні більше з проросійської позиції, не мають незалежної експертизи. Намагаючись витримати нейтралітет, нерідко цитують висловлювання офіційних представників з обох сторін конфлікту, не вдаючись до перевірки фактів. Робляться акценти на тому, що представляє стратегічний інтерес для китайської влади;
Активізація співробітництва з міжнародними медіа, які мають китайськомовні відділення, може дати позитивний ефект;
У висвітленні війни в Україні для китайськомовних медіа необхідно посилити акценти на подіях всередині країни, а не міжнародній взаємодії, щоб слова «Україна», «українське» переважали в китайськомовній пресі;
Продовження співпраці з незалежними журналістами КНР та блогерами, які об’єктивно висвітлюють події в Україні, не порушуючи «темники» китайського уряду, збільшуватиме проукраїнську аудиторію. Послаблення візової політики щодо незалежних китайських журналістів, які бажають знімати сюжети про війну, сприятиме більшій інформаційній присутності України в китайському медіа просторі;
Налагодження тісних зв’язків з медіа із Сингапуру та Малайзії, де проживає значна китайськомовна діаспора, допоможе тамтешньому населенню краще розуміти події в Україні, яка географічно віддалена, тому не у фокусі місцевих новин;
Китайські експерти з України в основному володіють російською мовою, а не українською, формувались як фахівці в часи сильного проросійського лобі в Україні. Бракує державної інформаційної стратегії України в Китаї (у висвітленні війни зокрема), відсутні представницькі офіси українських інформагенцій, на відміну від російських. Необхідно вжити термінових заходів щодо налагодження інформаційної політики в Піднебесній та тісного співробітництва з новою генерацією китайських експертів з України, які розглядатимуть Україну як частину Європейського простору поза зони впливу росії;
Присутність офіційних китайських медіа агенцій в Україні достатня, але повноцінне висвітлення війни обмежується чіткими інструкціями зі сторони офіційного Пекіну. Це пояснюється відсутністю політичної взаємодії між країнами на високому рівні з 2014 року, суворою інформаційною цензурою та специфікою китайської журналістики (вплив на суспільну думку), яка суттєво відрізняється від західної;
Персональні історії українців, як цивільних, так і військових, знаходять максимальну підтримку в КНР та не зазнають цензури. Тому у висвітленні війни варто зосередитись на сюжетах не політичного характеру;
У разі прямого діалогу між лідерами України та КНР, китайські наративи щодо війни в Україні ймовірно зміняться на краще.

Виконавці: Гобова Є., Голод В.