ХХІХ Міжнародна наукова конференція «Сходознавчі читання А. Кримського». Звіт

25-26 червня 2026 р. Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України провів ХХІХ Міжнародну наукову конференцію «Сходознавчі читання А. Кримського», присвятивши цьогоріч її 100-річчю Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства. У конференції взяли участь 97 учасників з наукових та освітніх установ України, Болгарії, Великобританії, Греції, Італії, Німеччини, Норвегії, Польщі, Туреччини, США та Швеції. Робота десяти секцій охопила практично весь спектр сходознавчого знання – від давньої історії й археології до безпекових викликів сьогодення, засвідчивши широту сучасних українських орієнталістичних студій.

Секція «Історія та культура країн Сходу» провела слухачів крізь японську гравюру доби модерну, ювелірні прикраси Центральної Азії й текстильні пам’ятки Китаю з колекції Ханенків. Історичні студії представлено дослідженнями Книги мертвих, флоту Нового Царства Єгипту, освітньої реформи в Японії доби Мейдзі, а також модернізації збройних сил Китаю у першій половині XX ст. Міжнародні відносини та геополітику регіону висвітлено крізь призму монгольських планів щодо Сіньцзяна. Робота секції відзначилася широким хронологічним охопленням та залученням унікальних джерельних матеріалів, зокрема музейних колекцій та архівних документів. Секція «Політичні, економічні та соціокультурні проблеми розвитку країн сучасного Сходу» зосередилася передусім на економіці Китаю та морській стратегії Пекіна, а також на публічній дипломатії Пакистану за участі військових. Секція «Релігії та філософські вчення Сходу» об’єднала дослідження буддійської, індуїстської та інших духовних традицій, зокрема сучасні практики медитації в діалозі з західною думкою.

Секція «Історія сходознавства» відтворила інтелектуальну генеалогію дисципліни від орієнтального сегмента історіософії німецького просвітника Авґуста Людвіґа Шльоцера до «миколаївського сліду» академіка Агатангела Кримського й орієнталізму Дмитра Яворницького. Значна частина доповідей була присвячена інституційній історії викладання й розвитку сходознавства в різних регіонах України. Секція «Україна і Схід» подарувала справжні архівні знахідки: оцінку японського консула Танаки, який ще у 1930-х роках визначав втрати України від Голодомору у 7 мільйонів осіб, і запис про татар у щоденнику професора Кістяківського, що документує шлях міграції казанських татар в Україну. Секція «Великий степ» простежила історію Хозарського каганату, ногайський протекторат над Південно-Західною Руссю ХІІІ століття та японську порцеляну Імарі-Аріта, знайдену під час розкопок Хотинської фортеці, – доказ того, наскільки далекими були торговельні зв’язки степової цивілізації. Секцію “Сходознавчі аспекти юдаїки” організовано у співпраці з Міжнародною Міждисциплінарною сертифікатною програмою з юдаїки. Доповіді було присвячено дослідженням текстів і пам’яток мовою іврит – єврейської писемної спадщини від біблійних часів до Новітнього часу, документальних джерел з історії єврейських спільнот, епіграфічних пам’яток та інших написів – а також єврейської історії та культури в контексті культур Сходу.

Філологічну глибину сходознавства розкрила секція «Східні мови та літератури»: питання перекладу кримськотатарської поезії та історія кримськотатарської лексикографії,  проблеми художнього часу і простору в арабському романі, філософський пошук в іранській поезії й живописі. Окремий блок становили дослідження медіадискурсу, типології назв релігійних текстів і бібліотечно-бібліографічної класифікації мов, що підкреслило методологічну різноманітність та мультидисциплінарність секції.

Особливо резонансним стало засідання секції «Історія та культура корінних народів і міноритарних спільнот в Україні»: регламент довелося перевищити на цілу годину через жваве обговорення, а серед слухачів були присутні представники національних спільнот України, що підкреслило практичну та соціальну важливість озвучених наукових тем. Тут прозвучали сюжети про те, як повномасштабне вторгнення 2022 року остаточно розвіяло концепт «пострадянського корейця», про грецьких біженців Одещини 1820-х років, чиї стратегії адаптації майже дослівно повторюються сьогодні, про великодній хліб «псатир» як маркер ідентичності маріупольських греків у розсіянні та про «стратегії умовчання», якими приазовська громада захищає найболючіші теми своєї історії. Представлені доповіді чітко засвідчили деколонізаційний розворот в українській гуманітаристиці. Дискусії підкреслили, що вивчення культури корінних народів та міноритарних спільнот в умовах сучасної війни є не лише академічним завданням, а й важливим інструментом збереження культурної спадщини, історичної пам’яті та протидії імперським ідеологічним апропріаціям.

Окремо варто відзначити секцію «Російсько-українська війна та країни Азії: наративи, безпекові виклики, геополітичні зміни», присвячену осмисленню російсько-української війни крізь призму азійських держав – Китаю, Японії, В’єтнаму, Індії, Непалу, країн Близького Сходу, Центральної й Південної Азії та Південного Кавказу. Тематично доповіді розподілялися на три взаємопов’язані блоки: медійно-наративний аналіз, безпековий та геополітичний аналіз, академічний та зовнішньополітичний дискурс окремих держав щодо війни. Секція продемонструвала комплексний міждисциплінарний підхід до аналізу впливу російсько-української війни на азійський регіон, поєднавши методи корпусної лінгвістики, контент-аналізу наукометричних баз, дискурс-аналізу медіа й культурних текстів та порівняльної політології. Доповіді засвідчили спільну методологічну тенденцію: значна увага приділялася механізмам мовної та наративної нейтралізації агресії в офіційних і академічних текстах азійських держав.

Загалом конференція засвідчила не лише високий науковий рівень і географічну широту учасників, а й здатність української сходознавчої школи поєднувати класичну філологічну й історичну ерудицію з гострою реакцією на виклики сьогодення, засвідчивши вагомість вітчизняних орієнталістичних здобутків у світовому науковому контексті.

За результатами роботи конференції заплановано видати збірник матеріалів.